Пошук по сайту

Біологія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Кабінет міністрів україни розпорядження

Кабінет міністрів україни розпорядження





Сторінка1/8
  1   2   3   4   5   6   7   8
Проект

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
РОЗПОРЯДЖЕННЯ
від 2016 р. №
Київ

Про схвалення Стратегії розвитку малого і середнього підприємництва в Україні на період до 2020 року
1. Схвалити Стратегію розвитку малого і середнього підприємництва в Україні на період до 2020 року, що додається.

2. Міністерству економічного розвитку і торгівлі України разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у тримісячний строк Кабінету Міністрів України проект плану заходів з реалізації Стратегії, схваленої цим розпорядженням.

3. Визнати таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2013 р. № 641 «Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми розвитку малого і середнього підприємництва на 2014-2024 роки».


Прем’єр-міністр України В. ГРОЙСМАН





СХВАЛЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від _______ №__________-р


СТРАТЕГІЯ
розвитку малого і середнього підприємництва в Україні на період до 2020 року

Загальна частина

Мале і середнє підприємництво (далі – МСП) є визнаною у всьому світі рушійною силою, яка генерує національне багатство шляхом створення нових робочих місць, зростання валового внутрішнього продукту, а також стимулювання розвитку конкурентоспроможності і інноваційного потенціалу економіки.

Ця Стратегія розроблена на виконання Стратегії сталого розвитку “Україна - 2020”, схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5, та плану пріоритетних дій Уряду на 2016 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2016 р. № 418.

Стратегія розроблена з урахуванням основних положень:

Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 р. № 1678-VII;

Транспортної стратегії України на період до 2020 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2010 р. № 2174;

Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 р. № 1071;

Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 806;

Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. № 385;

Комплексної програми розвитку фінансового сектору України до 2020 року, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2015 р. № 391;

Стратегії розвитку системи технічного регулювання на період до 2020 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 р. № 844;

плану дій щодо імплементації кращих практик якісного та ефективного регулювання, відображених Групою Світового банку у методології рейтингу “Ведення бізнесу”, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 р. № 1406;

Стратегії подолання бідності, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 161;

Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 червня 2016 р. № 402;

плану заходів щодо дерегуляції господарської діяльності, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 615;

Концепції Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 р. № 892 (додаток 1).

Крім того, Стратегія матиме зв'язок із програмними та стратегічними документами, що перебувають в процесі розробки: Стратегія розвитку високотехнологічних галузей до 2025 року, Національна експортна стратегія, Стратегія розвитку промислового комплексу до 2025 року, Енергетична стратегія до 2035 року, Порядку денного в галузі розвитку на період до 2030 року і Цілей сталого розвитку в Україні.

Історично важливий крок для України – підписання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – УА) разом з положеннями про Поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі (далі – ПВЗВТ) є виявом реалізації європейського вибору України, приділяючи особливу увагу інституту демократії, верховенству права та правам людини. Економічна реалізація спрямована на модернізацію економіки, стимулювання торгівлі та забезпечення відповідності економічного регулювання європейським та кращим міжнародним практикам. Для МСП, вкрай чутливих до змін, важливим є пристосуватись до нових умов функціонування.

Уряд України визнає надзвичайну складність викликів, що постали перед економікою країни та підприємствами і прагне докласти всіх зусиль для розвитку сильного та конкурентоспроможного сектору МСП, керуючись принципами кращої міжнародної практики, викладеними в Акті з питань малого бізнесу для Європи (далі –АМБ) та Індексі економічної політики у сфері МСП (додаток 2 і 3).

Саме тому, одним з пріоритетних завдань сучасної державної політики є дерегуляція та розвиток підприємництва, в тому числі розробка Стратегії розвитку малого і середнього підприємництва в Україні на період до 2020 року та Плану заходів з її реалізації.

Ця Стратегія спрямована на формування міцної основи для поступового зростання МСП, враховуючи тимчасово обмежені можливості фінансової підтримки та значні виклики, що постали перед країною.

Стратегія ґрунтується на дотриманні принципів:

розробка Плану заходів з реалізації Стратегії є обов’язковою;

охоплення лише тих завдань, які можливо виконати протягом 2017-2020 років.

обмежені фінансові ресурси держави, тому можливим є залучення інших джерел фінансування;

першочергово необхідно закласти основу розвитку МСП (політика, інституції, потенціал, регуляторне поле);

формування політики у сфері розвитку МСП потребує значних часових затрат та повинно здійснюватись на постійній основі;

максимально ефективна співпраця між заінтересованими сторонами.

Аналіз сучасного стану розвитку МСП

МСП в Україні вже досить тривалий час функціонують в складних умовах соціально-економічного розвитку. В 2014 році в Україні розпочалась економічна криза – втретє за історію незалежності країни – викликана геополітичним конфліктом (військовою агресією з боку Російської Федерації), що мало наслідком руйнування виробничих потужностей та транспортної інфраструктури, втрати міжгалузевих та логістичних зв’язків, ускладнення міжнародних відносин, недоступності енергетичної сировини (вугілля), суттєвого зростання інвестиційних ризиків та негативних очікувань населення. Також значний негативний вплив мали і накопичені системні диспропорції, наслідками яких стали девальваційні та інфляційні шоки.

Після значного падіння ВВП у 2014-2015 роках (6,6 % та 9,8 % відповідно), в поєднанні зі зростанням індексу споживчих цін (на 24,9 % та 43,3 %), в економіці стали помітними ознаки відновлення та посилення позитивних тенденцій впродовж трьох кварталів 2016 року (0,1 %, 1,4 % та 2% відповідно). Так, за результатами 9 місяців 2016 року капітальні інвестиції продемонстрували зростання на 16,4 %, обсяг прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), залучених в економіку з початку інвестування за 9 місяців збільшився на 6,2 % (порівняно з 01.01.2016), зростання індексу споживчих цін уповільнилося та за результатами січня-листопада становило 11,4%. Однак, розрив економічних відносин з Російською Федерацією, тимчасова анексія кримського півострову та триваюча військова операція на сході України продовжують негативно впливати на економічне становище країни. Значно зріс та лишається високим рівень безробіття (9,2 % населення віком 15-70 років в середньому за дев’ять місяців 2016 року), експорт товарів та послуг продовжує демонструвати негативну динаміку – за результатами 11 місяців 2016 року скорочення становило 5,2 % (порівняно з відповідним періодом 2015 року за методологією платіжного балансу).

За показниками кількості, зайнятості та обсягу реалізованої продукції (товарів, послуг) МСП займають вагоме місце в економіці України.

Законом України “Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні” визначено правові та економічні засади державної політики у сфері підтримки та розвитку малого і середнього підприємництва. Крім того, зазначеним законом було внесено зміни до Господарського кодексу України, де за критеріями кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік суб’єкти господарювання поділяються на суб’єкти мікропідприємництва, суб’єкти малого, середнього та великого підприємництва. В цілому ці визначення відповідають законодавству ЄС, однак не містять критерію “балансу”. Враховуючи значну девальвацію національної валюти, деякі суб’єкти МСП змінили категорію суб’єкта господарювання за вищезазначеними критеріями.

Підприємства в Україні ведуть діяльність на загальній або спрощеній системі оподаткування. Спрощена система оподаткування (далі – ССО) була запроваджена в 1998 році з метою стимулювання розвитку малого підприємництва, а також зменшення неформальної зайнятості.

З 01.01.2012 набрали чинності положення Податкового кодексу України, відповідно до яких юридичні особи або фізичні особи-підприємці можуть сплачувати єдиний податок (замість окремих податків та зборів) та мають право на спрощені процедури обліку та звітування, що є важливим питанням для малих підприємств, беручи до уваги той факт, що податкове адміністрування зазвичай є однією з основних перешкод для розвитку підприємництва. За працівників такі підприємства мають сплачувати податок з доходів фізичних осіб та єдиний соціальний внесок (далі – ЄСВ). На заробітну плату найманих працівників робляться нарахування ЄСВ у сумі 22 % від розміру мінімальної заробітної плати. Cьогодні існує чотири групи платників податків за ССО.

Останні наявні статистичні дані (додаток 4) показують, що у 2015 році в Україні налічувалось лише 423 великих підприємства (або 0,02 % загальної кількості суб’єктів господарювання). Решта суб’єктів – це МСП, в тому числі 15 510 суб’єктів середнього підприємництва, 1,96 млн. суб’єктів малого підприємництва (327 814 малих підприємств та 1,6 млн. фізичних осіб-підприємців). Значна девальвація гривні у 2013-2015 роках призвела до того, що частина суб’єктів господарювання, які традиційно сприймалися як великі, мали дохід від будь-якої діяльності менший за 50 млн. євро, тому їх дані були враховані у статистичній інформації по суб’єктах середнього підприємництва.

В 2015 році кількість великих підприємств і суб’єктів середнього підприємництва скоротилася на 15 % та 7 % відповідно порівняно з 2014 роком (додаток 4). Це серед іншого, може бути наслідком того, що певна кількість підприємств перейшли до іншої групи через обмежений попит та проблеми з ліквідністю. Більше 2 000 компаній оголосили про банкрутство та розпочали процес ліквідації в 2014 та 2015 роках (База даних Вищого Господарського Суду України). В той же час зросла кількість суб’єктів мікропідприємництва. Водночас, створювались і нові підприємства (або відновлювали діяльність) особами, що втратили роботу або переїхали з зони конфлікту. Деякі підприємства були вірогідно створені з податкових міркувань (наприклад, для працівників що працюють за договорами підряду). Крім того, у 2015 році обсяг реалізованої продукції (товарів, послуг) зріс на 28,9 % за рахунок цінового фактора, що становило 63,0 % від загального обсягу реалізації(додаток 5). В цілому сектор МСП демонстрував зростання в 2014-2015 роках.

Втрата позицій деякими великими підприємствами та відносно вища стійкість МСП в кризових умовах призвели до зростання частки МСП в Україні. (додаток 6). В Україні на сектор МСП припадає 79,1 % всіх зайнятих працівників та 59 % доданої вартості, що є вищими показниками, ніж у Польщі та Німеччині.

Середні підприємства в цілому є відносно більшими, ніж в країнах ЄС та формують більш значну частку доданої вартості (39,1%) та зайнятості (32,2 %). Мікропідприємства є доволі великою групою, втім не дуже продуктивною – з 35,2 % зайнятих працівників та лише 8,5 % обсягу доданої вартості. В ЄС мікропідприємства також стикаються з проблемою низької продуктивності (29,2 % та 21,1 % відповідно), але не в такій значній мірі, як в Україні.

В 2015 році МСП генерували 59,0 % загальної доданої вартості (за витратами виробництва) по суб’єктах господарювання (додаток 7). Більша частка доданої вартості МСП була створена в торгівлі та промисловості, із значним внеском з боку підприємств, що працюють в сільському господарстві та надають різноманітні послуги. Найменші підприємства зосереджені на наданні послуг – в тих сферах, що не вимагають значних інвестицій в виробництво – 32,1 % доданої вартості мікропідприємств припадає на сферу торгівлі. Цей фактор вірогідно відображає відносно низькі бар’єри для створення бізнесу, достатній рівень прибутковості та можливості для оптимізації оподаткування. Середні підприємства також в основному зосереджені в сфері надання послуг, але 30,3 % доданої вартості генерує промислове виробництво. Частка доданої вартості суб’єктів господарювання, зайнятих у сільському господарстві, є значною у сегменті малого підприємництва (20,5 %). Цей фактор пояснюється балансуванням між вищою продуктивністю виробництва та додатковими витратами, необхідними для адміністрування великої кількості договорів оренди земельних ділянок, розташованих у різних місцях.

З іншого боку, у більшості сегментах сфери послуг присутні лише декілька великих підприємств, а решта представлена МСП. З 423 великих підприємств 400 ведуть діяльність в сфері сільського господарства, промисловості, торгівлі або транспорту. Ще 11 підприємств представляють сектори будівництва, інформації і телекомунікації. Решта великих підприємств ведуть діяльність в інших секторах економіки. В цілому це означає, що українські МСП є неоднорідними, а розвиток сектору вимагає різних підходів до формування політики. МСП поєднує в собі мікропідприємства “для виживання”, створені скоріше через потребу, ніж з підприємницьких міркувань; найманих працівників, що маскуються під незалежних підприємців; динамічно зростаючі підприємства, що можуть стати середніми або великими; підприємства у стадії стагнації, оскільки їх власники не можуть або не хочуть їх розвивати, незважаючи на існуючий попит; а також стійкі середні або малі підприємства, що не мають значних можливостей для зростання. Всі ці групи МСП потребують застосування різних підходів у формуванні державної політики щодо розвитку МСП.

Що стосується регіональної структури, то у секторі МСП існують певні помірні варіації у кількості суб’єктів господарювання на 10 тис. осіб та кількості зайнятих осіб (додаток 8). У м. Київ зосереджена найбільша кількість фізичних осіб-підприємців (52,7 на 10 тис. осіб та 8,7 % зайнятих). Більш урбанізовані регіони мають вищу концентрацію суб’єктів підприємництва, а центральна частина України дещо відстає через свою наближеність до м. Київ. Частка фізичних осіб-підприємців у структурі зайнятості в першу чергу відображає особливості розташування великого бізнесу: значна частина великих підприємств знаходиться в Дніпропетровській області (13,0 %). Цей фактор пояснює меншу частку працівників МСП в цих регіонах (8,4 % та 8,7 % відповідно).

Українська економіка традиційно характеризувалась відносно несприятливим бізнес-кліматом, що створює перешкоди для розвитку приватного сектору, зокрема МСП. Згідно результатів досліджень, зокрема таких міжнародних рейтингів, як “Ведення бізнесу” та “Індекс глобальної конкурентоспроможності”, бізнес-клімат в Україні є гіршим, ніж у країн-сусідів та подібних економік. Втім, результати цих досліджень доводять, що ситуація доволі швидко покращувалась протягом останніх років. Наприклад, у рейтингу “Ведення бізнесу-2017”, що публікується Світовим банком, Україна піднялася зі 152-го місця у 2012 році до
80-го місця в рейтингу 2017 року. Така динаміка свідчить про те, що Україна має значний потенціал і наразі активно впроваджуються реформи, втім ще повинна бути здійснена велика кількість заходів з покращення бізнес-клімату. Порівнюючи Україну із сусідніми економіками регіону (додаток 9), то виявляється, що всі країни у групі випереджають Україну, а Польща є лідером групи (24 місце). Україна відстає від регіону в цілому з точки зору кількості пунктів до перших позиції у рейтингу, тобто до країни, що лідирує у рейтингу.

Основні пункти рейтингу “Ведення бізнесу-2017” (додаток 10) показують, що найбільш складним питанням є відновлення платоспроможності (150 місце). Водночас позитивні результати в Україні за пунктом кредитування (20 місце), ймовірно внаслідок наявності міжнародного кредитування та фінансових ресурсів різних міжнародних фінансових організацій. Втім, доступ до фінансування для МСП залишається суттєвою проблемою. В цілому очевидно, що бізнес-клімат потребує реформування по всіх напрямках для того, щоб МСП розвивалось, а країна процвітала.

Однією з найзначніших проблем бізнес-клімату є корупція. Саме корупція вважається однією з ключових причин уповільнення зростання приватного сектору, низької диверсифікації економіки і експорту, та низького рівня продуктивності. В Індексі сприйняття корупції Україна посідає 123-є місце з 167 країн (Transparency International, 2015). Організація економічного співробітництва та розвитку заявляє, що корупція є “серйозною перешкодою” для ведення бізнесу в Україні. Підприємства стикаються з корупцією на регулярній основі в питаннях ліцензування, оподаткування, перевірок, митних процедур тощо. Учасники опитування “Бізнес-клімат та діяльність підприємств” (ЄБРР, BEEPS V, 2014) зазначають, що доступ до фінансування (21,3 %), корупція (19,2 %), ставки податку (15,5 %), політична нестабільність (11,9 %) та тіньова економіка (7,7 %) є основними п’ятьма перешкодами для ведення бізнесу. В 2012-2013 роках неформальні платежі, необхідні для отримання державних контрактів, згідно з результатами цього ж опитування підприємств зросли з 3,8 % в 2009 році до 14,2 % суми контракту. Майже 100 % опитаних підприємств заявили, що здійснювали неформальні платежі, для того, щоб отримати державний контракт. Уповільнене зростання приватного сектору є однією з ключових причин слабкості економіки. Про цю структурну проблему свідчать такі фактори, як майже незмінна структура експорту; уповільнені темпи зростання і низька продуктивність праці; малий обсяг прямих іноземних інвестицій, особливо в експортоорієнтованому виробництві; висока енергоємність.

В Індексі економічної політики у сфері МСП (SME PI, 2016) наводиться оцінка прогресу у запровадженні державної політики щодо МСП в шести країнах Східного партнерства (СП) з метою оцінки застосування десяти принципів (додаток 3). Індекс демонструє, що прогрес України у сфері розвитку МСП з 2012 року був незначним.

Стосовно політики у сфері розвитку МСП варто звернути увагу на два важливі фактори. По-перше, оцінка України знаходиться в діапазоні, близькому до 2, що значно нижче рівня для кращих практик (5). По-друге, навіть порівнюючи з попередньою оцінкою по регіону, Україна відстає майже за всіма показниками, в той час, як Грузія – лідер у регіоні, а друге місце посідає Вірменія.

Індекс економічної політики у сфері МСП містить рекомендацію щодо розробки та реалізації Стратегії розвитку МСП. Розбудова сектору МСП дійсно відіграє ключову роль в покращенні економічної конкурентоспроможності, відновленні сталого зростання, та у розвитку сприятливого середовища для бізнесу та залучення інвестицій в країну. З метою диверсифікації джерел економічного зростання держави, політику у сфері МСП слід вдосконалювати і надалі.

Більша частина положень УА набули чинності в листопаді 2014 року, а ПВЗВТ – розділ IV Угоди про асоціацію – з січня 2016 року. УА передбачає глибоку лібералізацію торгівлі і – найголовніше – реформу з гармонізації регулювання і підвищення передбачуваності зміни регуляторного середовища після завершення перехідного періоду. Угода передбачає верховенство права в якості одного з найважливіших елементів, тим самим зобов'язує Україну провести масштабну реформу судової системи і правоохоронних органів та посилити боротьбу з корупцією.

Для сектору МСП, ПВЗВТ створює нові можливості як на внутрішньому, так і на міжнародних ринках. Що стосується зовнішньої торгівлі, ПВЗВТ встановлює безмитний доступ до найбільшого (і, до того ж, сусіднього) ринку та передбачає зменшення нетарифних обмежень торгівлі. На даний момент роль МСП в зовнішній торгівлі України є доволі обмеженою. Однак, лише близько 5,9 % всіх МСП ведуть діяльність з експорту товарів та послуг. В той же час, МСП задіяні у виробничих ланцюжках великих експортерів, і таким чином отримують певні вигоди від лібералізації торгівлі. Більш того, лібералізація торгівлі призводить до покращення доступу до капіталу та сировини, що є навіть більш значною вигодою для МСП оскільки їх переговорні позиції з точки зору отримання знижок напряму від виробників є відносно слабкими у порівнянні з великим бізнесом.

На рівні країни ПВЗВТ також сприяє створенню більш сприятливого середовища для бізнесу всередині країни. Приведення української законодавчої бази щодо конкуренції та інституційної структури у відповідність до європейських стандартів та практик має призвести до зменшення монополізації економіки, та відповідно піде на користь сектору МСП. Кращий захист прав інтелектуальної власності стимулюватиме інновації та пришвидшить економічний розвиток. Підвищення прозорості та передбачуваності у торговій політиці є вигідним для сектору МСП оскільки саме цей сектор найбільш страждає від недоступності інформації.

Більш того, УА передбачає, що державна політика України щодо МСП буде повністю переглянута та приведена у відповідність з європейською практикою підтримки та сприяння розвитку МСП як фундаментального чинника для забезпечення стабільного економічного зростання. Дана Стратегія є важливим кроком у зазначеному напрямку.

Згідно з положеннями угоди про ПВЗВТ українська система технічного регулювання промислової продукції має стати ідентичною до європейської, що означає необхідність приведення всієї нормативно-правової бази у відповідність до норм ЄС та, зокрема, прийняття ідентичних обов’язкових технічних регламентів для обраних категорій продукції і, в майбутньому, підтримання регуляторної ідентичності шляхом прийняття всіх змін, що будуть законодавчо запроваджені в ЄС. Україна вже розпочала процес гармонізації багато років тому, і сьогодні основні загальні вимоги до безпеки продукції відповідають стандартам ЄС, а більшість технічних регламентів в країні або ідентичні, або засновані на відповідних директивах ЄС. Тому, з огляду на вже зроблену роботу кількість додаткових коригувань нормативно-правової бази згідно з положеннями ПВЗВТ є відносно невеликою.

Ситуація є більш складною у сфері безпечності харчової продукції. Україна прагне розробити внутрішню систему безпечності харчової продукції, що буде еквівалентом системи, прийнятої в ЄС. Всеохоплююча стратегія імплементації законодавства у сфері санітарних та фітосанітарних заходів передбачає запровадження більше 250 стандартів ЄС в українське законодавство. На даний час країні вдалося досягти визнання національних процедур контролю та ЄС дозволив українським компаніям експортувати продукцію тваринного походження на свій ринок. Однак, більшість ферм та сільськогосподарських і харчових підприємств працюють на внутрішньому ринку і більшість з них і досі не привели свою діяльність у відповідність до вимог ЄС щодо безпеки харчової продукції. Процедури з запровадження нових стандартів згідно європейських вимог можуть створити значні перешкоди для МСП, які здійснюють свою діяльність на внутрішньому ринку. В той же час, нормативно-правові документи ЄС передбачають, що для малих виробників, які постачають продукцію та локальні ринки або виробляють традиційні регіональні страви можуть бут введені менш суворі вимоги щодо безпечності харчової продукції. Дуже важливо забезпечити умови для того, щоб українські МСП мали змогу скористуватися такими пільгами.

Впровадження стандартів екологічної безпеки створюють додаткове навантаження для МСП. Перехід до нових стандартів виробництва є довготривалим процесом, реалізація якого триває в середньому 10 або більше років.

ПВЗВТ встановлює чіткі правила гри, яким мають слідувати всі суб’єкти економіки. Ці правила є простішими за ті, що наразі існують в Україні з її системою дублюючого та надмірного регулювання. Тому МСП, що чітко слідуватимуть правилам, отримають певні вигоди від такого процесу. В той же час, бізнес-середовище в Україні характеризується низьким рівнем дотримання усіх вимог. Для МСП, які звикли до ухилення від норм та стандартів, реалізація ПВЗВТ стане додатковим викликом в короткостроковій перспективі, вимагаючи від них дотримання загальних правил. Це може стосуватися прав інтелектуальної власності, порушення яких є типовою ситуацією, стандартів безпеки праці та багатьох інших сфер, де надмірне регулювання компенсувалося недостатністю його дотримання.

Ефективність та результативність реалізації Стратегії та відповідного Плану заходів залежить від ефективної координації зусиль відповідних ключових учасників. На сьогодні інституційне середовище МСП в Україні складається з:

Президента України – глава держави; має право законодавчої ініціативи, в тому числі стосовно питань розвитку МСП;

Верховної Ради України – має право законодавчої ініціативи, в тому числі стосовно питань розвитку МСП;

Кабінету Міністрів України – вищий орган у системі органів виконавчої влади; забезпечує здійснення внутрішньої політики держави; має право законодавчої ініціативи, в тому числі стосовно питань розвитку МСП;

Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва – здійснює законопроектну роботу, готує, попередньо розглядає питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України, та виконує контрольні функції, зокрема, у сфері розвитку малого і середнього підприємництва;

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою КМУ від 20 серпня 2014 р. № 459, Мінекономрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію політики у сфері підприємництва – з 2014 року після передачі цієї функції від Державної служби з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва. Наразі фінансування з державного бюджету на підтримку та розвиток МПС достатньо обмежені, тому існує необхідність у вдосконаленні політики та підтримки у реалізації у вигляді Агентства розвитку МСП. Інші департаменти Міністерства в межах своїх повноважень опосередковано впливають на розвиток МСП;

рамкового законодавства України:

Закон України “Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні” (прийнятий у 2012 році) є підґрунтям для розвитку МСП, що визначає: принципи та напрями політики МСП; інститути розвитку МСП (включно із спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва); консультативні та дорадчі органи з питань розвитку МСП; державну підтримка та інфраструктура для розвитку МСП; Українського фонду підтримки підприємництва;

Концепція Загальнодержавної програми розвитку малого і середнього підприємництва на 2014-2024 роки, затверджена розпорядженням КМУ від 28.08.2013 № 641, однак сама Програма не була розроблена й буде замінена цією Стратегією та відповідним Планом заходів з її реалізації;

Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, затверджена Законом України від 21.12.2000 № 2157-ІІІ, однак після 2013 році кошти з державного бюджету України на фінансування заходів за цією програмою не виділялись;

інші законодавчі акти, що стосуються сфери підприємництва;

Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України – постійно діючий консультативно-дорадчий орган; серед іншого готує пропозиції створення правових, економічних та організаційних умов для подальшого розвитку підприємницької діяльності; наразі перебуває на стадії реформування з метою перетворення в ефективний інструмент для здійснення державно-приватного діалогу, в рамках діяльності якого також розглядатимуться питання МСП;

інших центральних органів виконавчої влади, які в межах повноважень прямо чи опосередковано впливають на розвиток МСП, а саме: Міністерство фінансів України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство соціальної політики, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерство юстиції України, Державна регуляторна служба України та інші;

місцевих державних адміністрацій – забезпечують виконання державних і регіональних програм соціально-економічного розвитку, у тому числі (у разі прийняття відповідного рішення) програм розвитку МСП, які фінансуються за рахунок місцевих бюджетів або інших не заборонених законодавством джерел;

Ради бізнес-омбудсмена – постійно діючий консультативно-дорадчий орган Кабінету Міністрів України; сприяє прозорості діяльності органів державної влади, суб’єктів господарювання, що належать до сфери їх управління, запобіганню корупційним діянням та/або іншим порушенням законних інтересів суб’єктів підприємництва;

інфраструктури підтримки МСП – об’єднання суб’єктів господарювання, наукові установи, консультаційно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси суб'єктів господарювання, в тому числі Торгово-промислова палата України; 25 регіональних торгово-промислових палат; громадські об’єднання підприємців та роботодавців. Визначити точну кількість яких наразі не є можливим, оскільки критерії віднесення до організацій, що здійснюють діяльність, спрямовану на розвиток та підтримку МСП невизначені. Водночас, на регіональному рівні функціонують: 323 бізнес-центри; 2 998 надавачів послуг розвитку бізнесу та консультації; 53 бізнес-інкубатори; 152 фондів підтримки підприємництва; 17 індустріальних парків; в рамках міжнародної технічної допомоги відкриють 15 регіональних центрів підтримки підприємництва у 2018 році (3 наразі вже працюють).

Проблеми, що потребують розв’язання

Здійснивши ґрунтовний аналіз стану та тенденцій розвитку МСП в Україні, в тому числі SWOT-аналіз (додаток 11), визначено такі особливості МСП в Україні:

відсутні довгострокові пріоритети державної політики у сфері розвитку МСП;

розвиток МСП має горизонтальну природу та потребує ефективної координації політики – розвиток МСП пов’язаний з багатьма іншими політиками, стратегіями та програмами;

існує потреба швидкої переорієнтації моделей торгівлі та послуг на ринки ЄС та інші регіони;

необхідним є посилення інституційної спроможності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, чому в тому числі сприятиме створення відокремленого Агентства розвитку малого та середнього підприємництва;

на сьогодні відсутній ефективний механізм державно-приватного діалогу для розвитку МСП;

органи місцевої влади мають важливі функції МСП, реалізація яких потребує вдосконалення;

інституції підтримки МСП потребують підґрунтя для розвитку та координації;

інфраструктура підтримки МСП потребує розширення та удосконалення якості надання послуг;

УА та ПВЗВТ надають значні можливості, зокрема і експортні.

На відміну від великих підприємств, що мають доступ до ресурсів, які можуть певним чином компенсувати несприятливий бізнес-клімат, МСП зацікавлені в покращенні регуляторного середовища та інвестиційного клімату, оскільки в довгостроковій перспективі ці фактори значним чином покращують шанси МСП на виживання та зростання. Однак, МСП не вистачає ресурсів та ефективного діалогу з владою; вони стикаються із сильною конкуренцією, нестабільним регуляторним середовищем, бюрократією. МСП потребують послуг з підтримки ведення бізнесу.

Також існують інші проблеми, які заважають ефективному функціонуванню МСП:

незважаючи на освічену робочу силу, Україна має найнижчу продуктивність праці в Європі та Центральній Азії;

країна посідає низьку позицію з точки зору якості інституцій, що пояснюється недостатнім рівнем захисту права власності та прав міноритарних акціонерів, низьку незалежність судової системи та неефективне витрачання державних коштів;

концентрація господарської діяльності в обмежених колах бізнесменів та великих конгломератів вимагає проактивного підходу до політики конкуренції, та ініціатив з розвитку МСП з метою досягнення балансу та підтримання чесних умов конкуренції на ринку;

низький рівень прямих іноземних інвестицій та обмежений обсяг інвестування в експортоорієнтовані підприємства;

значна частка неформального сектору економіки, що за оцінками ЄІБ складає близько 20% зайнятості (2013 р.);

бюджетні обмеження, що виникли внаслідок економічної рецесії 2014-2015 років, призвели до того, що державна підтримка певних сфер політики, таких як розвиток МСП, була вкрай обмеженою.

Мета і строки реалізації Стратегії

Метою Стратегії є створення сприятливих умов для відкриття, ведення і зростання бізнесу та розкриття потенціалу МСП.

Стратегію передбачається реалізувати до 2020 року.

Стратегічні цілі

Для досягнення мети Стратегії визначено шість стратегічних цілей, які базуються на результатах здійсненого аналізу у поєднанні із кращими міжнародними практиками (принципи АМБ, рекомендацій Індексу економічної політики в сфері МСП):

  1. Створення умов для сприятливого нормативно-правового, інституційного та операційного середовища для МСП.

  2. Створення сприятливих умов для оперативного доступу МСП до джерел фінансування за привабливими умовами.

  3. Спрощення податкового адміністрування МСП.

  4. Популяризація підприємницької культури та розвиток конкурентоспроможного людського капіталу та підприємницьких навичок.

  5. Сприяння експорту / інтернаціоналізації МСП в контексті УА та ПВЗВТ.

  6. Підсилення конкурентоспроможності та інноваційного потенціалу МСП.

Основні напрями реалізації Стратегії

  1   2   3   4   5   6   7   8

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Кабінет міністрів україни постанова від 16 вересня 2009 р. N 976...
Відповідно до статті 89 Лісового кодексу України ( 3852-12 ), статей 39 І 40 Закону України "Про мисливське господарство та полювання"...

Кабінет міністрів україни
Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. N 1147

Кабінет міністрів україни
Затвердити Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, що додається

Державний стандарт початкової загальної освіти
Відповідно до статті 31 Закону України “Про загальну середню освіту” Кабінет Міністрів України постановляє

Державний стандарт початкової загальної освіти
Відповідно до статті 31 Закону України “Про загальну середню освіту” Кабінет Міністрів України постановляє

Кабінет міністрів україни постанова від 25 серпня 2010 р. №725
Про затвердження переліку певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, які не можуть...

Перелік зареєстрованих проектів законів, які внесені Кабінетом Міністрів...
Проект Закону про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Кіпр про взаємну охорону інформації з обмеженим...

Закон україни
Кабінету Міністрів України на основі Концепції сталого розвитку України в шестимісячний строк забезпечити подання на розгляд Верховної...

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Робота виконана в Національному університеті біоресурсів І природокористування України Кабінету Міністрів України

Законом n 4731-vi 4731-17
Кабінету Міністрів України: визначити відповідальних виконавців заходів із формування



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




b.ocvita.com.ua
Головна сторінка